Між кількістю внесених добрив, урожаєм сільськогосподарських культур і вмістом рухомих поживних речовин у грунті є прямий зв’язок. На прикладі трьох адміністративних районів Харківської області видно, що незважаючи на різні погодні умови, збільшення доз мінеральних і органічних добрив сприяє помітному підвищенню врожаїв і веде до нагромадження у грунтах рухомих сполук фосфору і калію. Підвищення родючості грунтів насамперед зменшує негативний вплив погодних умов і сприяє стабілізації врожаїв. Аналогічна залежність з врахуванням невеликих відмінностей, які притаманні кожній грунтово-кліматичній зоні, характерна і для всієї України у цілому.
У таблиці наведено дані, що свідчать про участь оптимальної дози добрив у формуванні врожаю на основних і найбільш поширених зональних грунтах. Для озимої пшениці цей показник становить 18—36 % загального врожаю, зростаючи у міру зниження природної родючості від чорноземів типових і звичайних до дерново-підзолистих грунтів. При цьому кількість факторів грунтової родючості, від яких залежить урожай, збільшується. Разом з тим, як свідчать результати узагальнення масових дослідів агрохімічної служби, з підвищенням ефективної родючості грунтів за рахунок інтенсифікації землеробства зростає роль окремих агрохімічних властивостей у підвищенні врожаю, насамперед показника забезпеченості грунтів рухомими фосфатами.
Збільшення доз добрив
Згідно з даними таблиці урожайність озимої пшениці та цукрових буряків в усіх зонах і провінціях у більшості випадків достовірно залежить від фосфатного рівня грунтів при досить значному варіюванні цього показника. На сірих лісових грунтах, чорноземах опідзолених і типових Лісостепу при зміні рухомого фосфору від 3,1 до 20,1 мг/100 г грунту урожайність цукрових буряків становить 182—370 ц/га.
Слід відзначити зменшення тісноти зв’язку урожаю з фосфатним рівнем грунтів у напрямку з північного заходу на південний схід, від дерново-підзолистих грунтів Полісся до чорноземів звичайних і південних Степу. Це зумовлено рядом причин, зокрема різко вираженою строкатістю фосфатного рівня, що властиво для грунтів Полісся і Лісостепу, а також дефіцитом вологи у Степу, при якому різниця за родючістю не може виявитися достатньою мірою.
Найістотніше збільшення вмісту рухомого фосфору спостерігається насамперед на грунтах з низьким фосфатним рівнем, на яких кожний міліграм рухомого фосфору скуповується приростом врожаю озимої пшениці від типу грунтів і агрогрунтової провінції від 1 до 2,1, а цукрових буряків — від 10 до 24 ц/га. При підвищеному фосфатному рівні приріст урожаю на 1 мг Р2О5 знижується відповідно до 0,3—0,4 і 5—7 ц/га.