Стратегічним напрямом розв’язання продовольчої проблеми є збільшення виробництва рослинного білка. Первинним джерелом білків є рослина. А найбільш цінною за білковим складом серед всіх культивованих культур є соя.
Збільшення виробництва сої набуває особливого значення у період ринкових реформ, коли вирішуються завдання біологізації землеробства та інтенсифікації тваринництва, для чого потрібні високоякісні білкові корми. Надійним шляхом одержання високоякісних, екологічно безпечних продуктів харчування з насіння сої та зниження собівартості продукції є впровадження у виробництво таких технологій вирощування, які б передбачали високо інтенсивне функціонування симбіотичної системи, фіксацію атмосферного азоту, обмежене застосування пестицидів та мінеральних добрив [1, 4].
Соя – високотехнологічна бобова культура, тому важливим є науковий підхід до вдосконалення елементів технології її вирощування з урахуванням умов регіону та біологічних особливостей культури. Потрібно вивчити вплив способу передпосівної обробки насіння комплексом мікроелементів, інокуляції насіння, позакореневих підживлень на врожайність зерна сої [2].
В основі реалізації потенційної врожайності сільськогосподарських культур, включаючи сою, лежить задоволення їхніх біологічних потреб у факторах зовнішнього середовища. За даними ряду вчених частка впливу погодних умов у загальній варіабельності рівня врожайності може сягати 60-80%, на частку добрив припадає 30-50% приросту врожайності, а застосування пестицидів майже на 40% скорочує її втрати [1].
Система удобрення – один з основних елементів технології вирощування, за допомогою якого можна регулювати процеси росту і розвитку рослин сої. Проте надходження елементів живлення впродовж вегетації сої відбувається нерівномірно. Від початку сходів до початку цвітіння, наприклад, рослини сої засвоюють 16,6% азоту, 10,4% фосфору і 24,7% калію [2].
Для формування 1 ц зерна сої необхідно 6,5–7,5 кг азоту, 1,3–1,7 кг фосфору, 1,8–2,2 кг калію. Надходження елементів живлення впродовж вегетації сої відбувається нерівномірно. Від сходів до початку цвітіння рослини засвоюють лише 18% азоту, 15% фосфору і 25% калію. Основна частина макроелементів поступає в рослину в період від бутонізації до формування бобів і наливу зерна: 80% азоту, 80% фосфору, 50% калію [2].
Соя є азотфіксуючою рослиною, тому азотні добрива, зазвичай, при дотриманні вимог технології і створенні оптимальних умов азотфіксації з повітря, не застосовують [1]. Є рекомендації стартову дозу азоту (N20-30) давати під культивацію лише на бідних ґрунтах та після гірших неудобрених попередників, якщо під час сівби запаси легкогідролізованого азоту в орному шарі ґрунту менші ніж 80 мг на 1 кг ґрунту. На добре окультурених ґрунтах при дотриманні сівозміни для початкового росту вистачає сполук азоту в ґрунті. Повну норму (N60-90) вносять у фазах бутонізації – цвітіння лише у випадку неефективної роботи бульбочок.
Найбільш сприятливі взаємовідношення для симбіотичної діяльності між бульбочковими бактеріями і рослинами формуються за одночасної обробки насіння високоефективним ризоторфіном на фоні фосфорно-калійних добрив і невеликих доз мінерального азоту. Поряд із азотним живленням значну роль у житті рослини сої відіграє фосфорне, незважаючи на те, що вона засвоює фосфору значно менше, ніж азоту і калію. Фосфорне живлення з ґрунту через кореневу систему починається вже через 3–5 діб після проростання. Максимальний рівень засвоєння фосфору зафіксовано у фазу формування бобів і закінчується за 10 діб до повної стиглості [3].
Макро- та мікродобрива у посівах сої суттєво впливають на фізіологічні процеси та азотфіксуючу здатність рослин. При їх внесенні необхідно враховувати біологічні особливості сорту, а також ґрунтові запаси елементів живлення.
Список використаних джерел:
- Bondarenko V., Havrylianchik R., Ovcharuk O., Pantsyreva H., Krusheknyckiy V., Tkach O. and Niemec M. Features of the soybean photosynthetic productivity indicators formation depending on the foliar nutrition. Ecology, Environment and Conservation. Vol. 28. Issue 2022. P. 20-26. DOI:10.53550/EEC.2022.v28i04s.004.
- Лихочвор В.В., Щербачук В.М. Екобезпечна система удобрення сої без використання азотних добрив. Журнал агробіології та екологіїю. 2014. №4 (1). С. 38–42.
- Цехмейструк М.Г., Шелякін В.О., Глубокий О.М. Застосування добрив і оптимізація агрофону живлення сої. Селекція і насінництво. Харків, 2018. Вип. 113. С. 227–234.
- Мойсієнко В. В., Дідора В. Г. Агроекономічне обґрунтування ролі сої у вирішенні проблеми рослинного білка в Україні. Вісник ЖНАЕУ, 2010. № 1. С. 153–166.
Автор: Рябко Михайло аспірант, Овчарук Олег доктор с.-г. наук, доцент Національний університет біоресурсів і природокористування України