Стратегічним напрямом розв’язання продовольчої проблеми є збільшення виробництва рослинного білка. Первинним джерелом білків є рослина. Анайбільш цінною за білковим складом серед всіх культивованих культур є соя. Система живлення сої досить актуальна. 
Збільшення виробництва сої набуває особливого значення у періодринкових реформ, коли вирішуються завдання біологізації землеробства таінтенсифікації тваринництва, для чого потрібні високоякісні білкові корми.Надійним шляхом одержання високоякісних, екологічно безпечних продуктівхарчування з насіння сої та зниження собівартості продукції є впровадження увиробництво таких технологій вирощування, які б передбачали високо інтенсивнефункціонування симбіотичної системи, фіксацію атмосферного азоту, обмеженезастосування пестицидів та мінеральних добрив [1, 4].
Соя – високотехнологічна бобова культура, тому важливим є науковий підхід до вдосконалення елементів технології її вирощування з урахуванням умов регіону та біологічних особливостей культури. Потрібно вивчити вплив способу передпосівної обробки насіння комплексом мікроелементів, інокуляції насіння, позакореневих підживлень на врожайність зерна сої [2].
В основі реалізації потенційної врожайності сільськогосподарських культур, включаючи сою, лежить задоволення їхніх біологічних потреб у факторах зовнішнього середовища. За даними ряду вчених частка впливу погодних умов у загальній варіабельності рівня врожайності може сягати 60-80%,на частку добрив припадає 30-50% приросту врожайності, а застосування пестицидів майже на 40% скорочує її втрати [1].
Система живлення сої
Система удобрення – один з основних елементів технології вирощування, задопомогою якого можна регулювати процеси росту і розвитку рослин сої. Проте надходження елементів живлення впродовж вегетації сої відбувається нерівномірно. Від початку сходів до початку цвітіння, наприклад, рослини сої засвоюють 16,6% азоту, 10,4% фосфору і 24,7% калію [2].
Для формування 1 ц зерна сої необхідно 6,5–7,5 кг азоту, 1,3–1,7 кг фосфору,1,8–2,2 кг калію. Надходження елементів живлення впродовж вегетації сої відбувається нерівномірно. Від сходів до початку цвітіння рослини засвоюють лише 18% азоту, 15% фосфору і 25% калію. Основна частина макроелементів поступає в рослину в період від бутонізації до формування бобів і наливу зерна:80% азоту, 80% фосфору, 50% калію [2].Соя є азотфіксуючою рослиною, тому азотні добрива, зазвичай, придотриманні вимог технології і створенні оптимальних умов азотфіксації з повітря,не застосовують [1].
Є рекомендації стартову дозу азоту (N20-30) давати підкультивацію лише на бідних ґрунтах та після гірших неудобрених попередників,якщо під час сівби запаси легкогідролізованого азоту в орному шарі ґрунту меншініж 80 мг на 1 кг ґрунту. На добре окультурених ґрунтах при дотриманні сівозмінидля початкового росту вистачає сполук азоту в ґрунті. Повну норму (N60-90)вносять у фазах бутонізації – цвітіння лише у випадку неефективної роботибульбочок.
Найбільш сприятливі взаємовідношення для симбіотичної діяльності міжбульбочковими бактеріями і рослинами формуються за одночасної обробкинасіння високоефективним ризоторфіном на фоні фосфорно-калійних добрив іневеликих доз мінерального азоту. Поряд із азотним живленням значну роль ужитті рослини сої відіграє фосфорне, незважаючи на те, що вона засвоює фосфорузначно менше, ніж азоту і калію. Фосфорне живлення з ґрунту через кореневусистему починається вже через 3–5 діб після проростання. Максимальний рівеньзасвоєння фосфору зафіксовано у фазу формування бобів і закінчується за 10 дібдо повної стиглості [3].
Макро- та мікродобрива у посівах сої суттєво впливають на фізіологічніпроцеси та азотфіксуючу здатність рослин. При їх внесенні необхідновраховувати біологічні особливості сорту, а також ґрунтові запаси елементівживлення.